<--Назад

ТЕЛЕСЕРІАЛИ

Мережа "Ґлобо", канал, що має найбiльше глядачiв у Бразилiї, показує щоденно чотири телесерiали, один о п´ятiй, другий о шостiй, третiй о сьомiй годинi по полудню. Далi йде Нацiональний Огляд Новин, i, нарештi, четвертим в ефiр виходить славетний "телесерiалище" у найцiннiший ефiрний час (пiсля половини на дев´яту), який вже на загальнонацiональному рiвнi охрестили як "восьмигодинна новела". Окрiм цих чотирьох нових телесерiалiв, у вечiрнi години показують також повтор одного з телесерiалiв, що вже демонструвався.

Бразильське телебачення "влучило в яблучко", бо показує суперсерiали. За пiдрахунками вiдомого дослiдника Ісмаела Фернандеса, у третьому оновленому виданнi його книги "Бразильський телесерiал" (Сан-Пауло, видавництво "Бразiлiєнсе", 1994 рiк), по травень 1994 року Бразилiя побачила 512 "довгограючих" телесерiалiв, багато (приблизно 20 днiв) та малосерiйних фiльмiв. (séries ou minisséries). Є серiали розтягнутi на роки з показом кожної серiї раз на тиждень.

Телесерiал народився разом з телебаченням. Однiєю ногою вiн стояв на театральнiй сценi, а другою на радiосерiалi пiд аурою амбiцiйної уяви Голлiвуду 40-х рокiв. Але саме з приходом вiдеокасети у 1962 роцi механiзм запрацював. Освячення вiдбулось з фiльмом "Право на народження", який почав демонструватись з грудня 1964 року одним з телеканалiв Сан-Пауло. Жителi Рiо-де-Жанейро з захопленням дивилися його по телеканалу "ТВ Рiо". Кубинський оригiнал, написаний у 1946 роцi Фелiксом Кайгнетом, мав величезний успiх у 50-х роках. Його телевiзiйну версiю створили Талма де Олiвейра та Тейшейра Фiльо. Їхня праця була увiнчана успiхом 13 серпня 1965 року великим святкуванням на честь завершення показу серiалу у гiмназiї Ібiрапуера у Сан-Пауло. Наступного дня святкування вiдбулось на стадiонi Маракана у Рiо-де-Жанейро, мiстi, де "Право" завоювало 73 вiдсоткiв глядачiв.

З появою вiдеокасети також значнi показники рiк у рiк отримували й iншi автори. Авторiв багато, однак в основну десятку можна включити лише слiдуючих: Іванi Рiбейро (Ivani Ribeiro), Дiас Ґомес (Dias Gomes), Жанете Клаїр (Janete Clair), Лауро Сезар Мунiз (Lauro César Muniz), Бенедiто Руй Барбоза (Benedito Ruy Barbosa), Валтер Жорже Дурст (Walter George Durst), Сiлвiо де Абреу (Sílvio de Abreu), Жiлберто Браґа (Gilberto Braga), Браулiо Педрозо (Bráulio Pedroso) та Марiо Прата (Mário Prata).

Ставши предметом нацiональної манiї, телесерiали перетворилися на екпортний товар частково завдячуючи професiоналiзму та високiй якостi бразильського телебачення. Завдяки величезнiй аудиторiї, завдяки впливу, який вiн здiйснює на суспiльство та вiддзеркалює його цiнностi, горе та надiї бразильського люду, консолiдуючи його простими для сприйняття i, можна сказати - бажаними для публiки засобами, що об´єднують її, незважаючи на її величезне розмаїття, бразильський телесерiал, як багато, так i малосерiйний, є у цiлому найважливiшим творчим доробком країни ХХ столiття. Його цiннiсть та далекосяжнiсть ще чекають на належне осмислення дослiдникiв.

Серiали та мiнiсерiали

Навiть з гарантованим мiсцем в iсторiї бразильського телебачення, все ж телесерiали мають певну межу. Так чи iнакше, передбачливiсть мережi Ґлобо, яка постiйно зазирає у майбутнє, пiдштовхнула її до розробки нової формули для приваблення глядача. Вiд закiнчення 80-х рокiв до сьогоднi Ґлобо продукує свої серiали (приблизно 20 серiй з показом кожної раз на тиждень) та мiнi-серiали. Це - новели (novelas), якi значно коротшi за серiали, приблизно по 20 серiй. У них згущуються майстернiсть i вишуканiсть, чого не скажеш про довгi серiали. Серед найвизначнiших можна згадати "Золотi роки" (Anos Dourados, 1986), "Буремнi роки" (Anos Rebeldes, 1992), Жiлберто Браґи (Gilberto Braga), та "Спогади Марiї Моури" (Memorial de Maria Moura, 1994), за одноiменним романом Рашел де Кейрос (Rachel de Queiroz).

Короткi та мiнi-серiали виблискують майстернiстю, яку не зустрiнеш деiнде. Зйомка кожної серiї коштує до 30 тис. доларiв США. У 1996 роцi, серiал Дiаса Гомеса (Dias Gomes) "Кiнець свiту"  (O Fim do Mundo) тривалiстю лише у 35 серiй демонструється у найпочеснiший час восьмигодинного серiалу та ще й напередоднi Олiмпiйських iгор. Зовсiм нещодавно серiали "Драма Милосердної" ("Auto da compadecida") Ґела Арраеса (Guel Arraes) за твором Арiано Суассуни "Ілда Фуракао" ("Hilda Furacão"), Ґлорiї Перез (Glória Perez) за твором Роберто Дрюмонда (Roberto Drummond) та "Шiкiнья Ґонзаґа" ("Chiquinha Gonzaga"), Лауро Сезара Мунiза (Lauro César Muniz), закрiпили успiшнiсть цiєї формули, забезпечивши найбiльшi показники глядацької аудиторiї та дифiрамби критики. Хоч це й вiдкрите питання, однак дуже можливо, що серiали та мiнi-серiали свiдчать про новий напрямок розвитку белетристики на телебаченнi Бразилiї у найближчому майбутньому.

НАРОДНІ СВЯТА ТА ТРАДИЦІЇ

Народнi Свята i Традицiї

У Бразилiї бiльшiсть народних свят мають iберiйське, африканське та iндiанське походження. Вони вiдбуваються у певнi дати католицького календаря. Рiздво, карнавал та липневi свята, а також найважливiшi народнi свята вiдзначаються у всiх регiонах Бразилiї. Крiм них iснує ще безлiч iнших мiсцевих урочистостей i гулянь, якi стали традицiйними для кожного мiста чи штату. Багато з них вшановують якогось святого покровителя, як наприклад Нашого Господа Спокiйного Упокою (Nosso Senhor do Bonfim) у Салвадорi. Хоч багато свят мають спiльну тему, однак у кожнiй мiсцевостi вони мають свої особливi риси залежно вiд регiональних традицiй.

Рiздво

Найпопулярнiше християнське свято вiдзначає народження Ісуса Христа та його послання миру i солiдарностi мiж людьми. Хоча для багатьох це свято стало лише приводом для споживання їжі та колективних гулянок, його первiсний дух братання продовжує бути досить вiдчутним. Пiдготовка розпочинається вже в кiнцi листопада - у цей час прикрашають будинки i вулицi, а люди обмiнюються вiтаннями. Святкова атмосфера триває до Дня Волхвiв - Dia de Reis (6 сiчня), коли за традицiєю прибирають Рiздвяне деревце (árvore de Natal - ялинка або сосна). У домашнiй обстановцi найурочистiшi подiї - це вечеря 24 грудня та обiд 25 грудня. У цi моменти збираються всi члени родини, обмiнюються подарунками та смакують особливi страви, такi як iндик (peru), каштани (castanhas) та солодкi грiнки (rabanada), якi нагадують про європейськi коренi святкування. Крiм цих страв, ще деякi рiздвянi символи, такi як Дiд Мороз (Papai Noel), Рiздв´яне деревце та стилiзована скульптура ясел i поклонiння Волхвiв новонародженому Ісусу (шопка - Presépio), мають європейське походження. Принаймнi один з них - Рiздв´яне деревце - виник з дохристиянських святкувань. оскiльки у древностi вiрували, що у серединi дерева живе дух родючостi, то у травнi у кожному селi, у його центрi саджали дерево, щоб забезпечити майбутнiй врожай. У Бразилiї перше Рiздвяне деревце з´явилося на початку ХХ столiття. Ясла (шопка) - iнша освячена бразильська традицiя. Це фiгурки з глини, дерева, металу або тiста, якi представляють Святе Сiмейство i поклонiння Волхвiв. Вони виникли в Італiї у ХІІІ столiттi: вiрять, що першу таку шопку зробив сам Святий Франциск Асизський. Обов´язковий образ на святкуваннях - Дiд Мороз, який об´єднує риси рiзних європейських персонажiв, таких як Святий Миколай, покровитель дiтей у Росiйськiй iмперiї. Пастораль (O Pastoril), трiйка Схiдних Королiв - Рейзадо (Reisado) та Поклонiння Волхвiв (Folia de Reis) - жартiвливi святкування пов´язанi з рiздвяними персонажами такими, як пастухи та Схiднi Королi - є складовою частиною веселощiв у рiзних регiонах Бразилiї. У багатьох мiстах, разом з цими, вiдбуваються й iншi свята, такi як Бумба-меу-Бой (Bumba-meu-boi - легенда про воскресiння забитого улюбленого вола одного господаря), маружада (marujada) та конґада (congada), свята пов´язанi з ушануванням Святого Бенедикта, хоч їх тематика i не пов´язана безпосередньо з рiздвяними традицiями.

Карнавал

Всесвiтньо вiдомий бразильський карнавал взяв початок вiд португальської масляної - вуличних розваг, пiд час яких пустуни обливали один одного водою, обсипали борошном i сажею, кидалися тухлими яйцями i т.д. Португальська масляна вiдбувалась напередоднi Великого посту за католицьким календарем, тобто перiодом спокути, що символiзувало звiльнення - саме цей аспект був сприйнятий карнавалом. Завезена до Бразилiї у ХУІІ столiттi португальська масляна у ХІХ столiттi сприйняла вплив карнавалiв iнших європейських країн - Італiї та Францiї. Саме тодi маски, фантастичнi костюми i такi персонажi як П´єро, Коломбiна (Мальвiна) та Король Момо (веселий товстун) прийшли на бразильське свято. У цей же перiод з´являються першi "блоки" (blocos - святковi групи вишикуванi прямокутником ), "мотузки" (cordões - святковi групи вишикуванi верверчою) i "корсари" (corsos - святковi групи стилiзованi пiд пiратiв), а також паради прикрашених автомобiлiв. Вiдтодi свято набирає сили i сягає практично всiх куточкiв Бразилiї. Рiк за роком стають багатшими танцi й пiснi, з´являються новi наспiви i ритми, як наприклад славнозвiснi маршики. У 1928 роцi у Рiо-де-Жанейро виникає перша школа танцю самби пiд назвою "Дай Скажу" (Deixa Falar). Створена танцiвником самби Ісмаелем Сiлвою, вона пiзнiше прибирає ім´я "Естасiо дe Са" (Estácio de Sá), за iменем засновника Рiо-де-Жанейро. З Рiо традицiя карнавальних парадiв шкiл самби розповсюджується на iншi мiста i особливо приживається у Сан-Пауло. Однак не зникає i традицiя вуличного карнавалу, у якому можуть брати участь всi хто забажає. Вона збереглася на пiвнiчному сходi Бразилiї, в основному у мiстах Ресiфе i Олiнда, де видiляються "фрево" (frevo) i "маракату" (maracatu). У Салвадорi використовують так званi "трiос елетрiкос" (прикрашенi вантажiвки з музиками), вуличнi "блоки", такi як "Афоше Фiльос де Ґандi" (Afoxé Filhos de Ghandi - групи стилiзованi пiд прихильникiв вчення iндiйського фiлософа Ґандi), i негритянськi "блоки", такi як "Олодум" (Olodum) та "Іле Ає" (Ilê Ayê - Дiм Життя), якi мають африканське мiфологiчне корiння.

Червневi свята

Вони вiдбуваються по всiй країнi у липнi на вшанування трьох святих. Перший - Святий Антонiй, 13 числа; Святий Жоао (Іоан) святкується 24-го, а 29-го - черга Святого Петра. Як правило, святкування вiдбувається на вiдкритому повiтрi, на мiсцi прикрашеному кольоровими прапорцями. Там розпалюється багаття на всю нiч. До столу подають традицiйнi страви, такi як кукурузна каша (canjica de milho), пе-де-молеке (pé-de-moleque - арахiсове повидло), смаженi зерна кукурудзи (pipoca), смажений арахiс (amendoim torrado), джем з солодкої картоплi (doce de batata doce) серед iнших страв. Дорослi п´ють пiдiгрiте вино приправлене спецiями та традицiйний кентао (quentão) зроблений на основi кашаси - горiлки з цукрового очерету (cachaça) та iмбирю. Апогеєм святкування є танок куадрiль´я, що походить вiд французського менуету. У цi свята люди часто висловлюють прохання до Святих: вiд них походять "симпатiї", ритуали, яких треба дотримуватись з усiєю строгiстю, iнакше бажання (прохання) не здiйсниться. Найвiдомiшi ритуали пов´язанi зі Святим Антонiєм, якого вважають охоронцем шлюбу. Походження липневих свят сягає дуже давнiх часiв, святкувань задля отримання багатого врожаю, успiшної роботи та плодовитостi i родючостi. Багаття та сiльське весiлля, наприклад, є небагатьма символами, що пройшли крiзь часи i збереглися до наших днiв. У давнину люди поринали в оргiї, вiрячи, що сексуальна енергiя заплiднить землю. З приходом християнства цi звичаї зникли, але їхнє значення залишилося у стилiзованому сiльському весiллi.

Духiв День (Festas do Divino)

Це свято вiдбувається на честь сходження Святого Духу на Апостолiв Христа. Воно святкується через 50 днiв пiсля Пасхальної Недiлi, що вiдповiдає п´ятидесятницi офiцiйного католицького календаря. Його основним символом є бiла голубка, яка уособлює Божественний Святий Дух. Святкування було принесене португальцями у ХУІ столiттi. У деяких мiстах його апогеєм є коронування iмператора, на яке наряджаються у пишнi шати з велюру i сатину. У залежностi вiд регiону, на рiзних етапах i ритуалах свята виступають групи акомпанементу - голосового i музичного. Для проведення урочистостей проводиться збiр коштiв. Окрiм танцiв та проходження з хоругвами, на честь свята проводяться рiзнi витiвки та атракцiони: кiннi паради (cavalhadas), "мосамбiки" i "конґади", танцi, такi як "куруру", "жонґо" та "фанданґо". Найвизначнiшi святкування Духового Дня проводяться в Алкантарi (штат Мараньяо), Пiренополiсi (штат Ґойяс), Паратi (штат Рiо-де-Жанейро), Сан-Луїс-де-Параiтiнґа, Можi-дас-Крузес та Тiєте (штат Сан-Пауло).

<--Назад